Мій шлях в психологію розпочався з Малої академії наук. Як зараз пам'ятаю, як напередодні зустрічі з керівником наукових робіт - Тетяною Миколаївною Павлюк мені приснився гарний сон, в якому була квітуча яблуня. І я,на той момент зовсім "зелена" в поняттях психології, натхненно заявила на консультації, що хочу писати роботу про сни! Підлітковий максималізм Тетяна Миколаївна вміло і по-доброму приземлила, пояснила фундаментальність і складність такого поняття, як "сновидіння", і писала я, в результаті, про стилі поведінки в конфліктних ситуаціях.
Це було не так романтично і захопливо, як я собі уявляла, зате цілком достатньо, щоб зацікавити мене, дев'ятикласницю, світом психологічних досліджень і експериментів, вивченням людини, її поведінки та особливостей. І закрутилося! МАН, курс "Абітурієнт", біологія, як улюблений предмет в школі і прекрасна база для вивчення психології - і от я вже впевнена в тому, яку професію обираю!
Якою б банальною не була фраза "студенські роки - найкращі", але зараз я точно під нею підписуюсь! Ті емоції були незабутніми: нові знайомства, симпатії та антипатії; цікаві, а іноді і не лише, пари; досягнення і промахи; прогули і відпрацювання - ми в прямому сенсі пізнавали світ, пізнавали життя. Вчились приймати рішення, відповідати за наслідки, вчились дружити, підтримувати, ділитись і допомагати. В мене, щоправда, був величезний бонус - поріг 112 аудиторії у вересні 2007 року я переступала не сама, а за руку з найкращою подругою. Тому мені було не страшно; як кажуть: "Гуртом і батька легше бити". Але це, звісно, жарти, чого чого, а бійок в нас точно не було. Зате було багато вечірок, посиденьок і спільної підготовки до контрольних і екзаменів, спільних літніх відпочинків та тренінгів. Напевно студенти-психологи від природи наділені якостями, які допомагають просто і невимушено налагоджувати зв'язки з іншими, тому що вже перший День студента ми зустрічали не просто з академічною групою номер 11, а з друзями. Міцність цих товариських зв'язків перевірена роками і відстаннями, але і сьогодні це близькі і рідні люди. А з декількома подругами ми навіть змінили статус "одногрупниця" на "кума".
Але і це ще не всі бонуси, які я встигла зібрати, будучи студенткою. Найбільша родзинка мого студенського життя - не зважаючи на маленький відсоток хлопців, які обирають навчатися на психологічному факультеті (на той час в моїй групі їх було двоє) - саме тут я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Разом протягом п'яти років навчання, день в день поруч за партами - оце в мене була нагода придивитись і роздивитись свого обранця з усіх сторін. І як результат - весілля, сім'я, якій вже виповнилось сім років. Тому мені точно є за що подякувати долі, яка направила мене на навчання саме сюди.
А в сьогоденні психологія - невід'ємна частина мого життя. Працюю в обласній психіатричній лікарні вже протягом восьми років. Проводжу психодіагностичні обстеження та займаюсь консультуванням і психокорекцією. Специфіка моєї професії - клінічний психолог - в тому, що завдання, які я виконую, як фахівець, потребують знань в галузі психіатрії. І тому безперервний процес підвищення кваліфікації та навчання сучасним психотерапевтичним методам роботи зараз супроводжує мене по життю. Радію, що обрала саме такий шлях, оскільки зустрічаю на цій дорозі багато однодумців, цікавих людей та друзів, які так само надихаються та черпають натхнення у нашій професії.
В період новорічних свят доєднуюся до усіх випускників, які вітають сьогодні наш рідний факультет!
Немає коментарів:
Дописати коментар